Дивлячись на ці великі тарілки для борщу за вікнами людей я постійно думаю, чи не Гулівери ми, які живуть в країні велетнів? Тоді таки думаю що ні, бо серед тих великих тарілок стирчить величезна залізна зубочистка, яка приймає сигнали з космосу. І швидше за все в цих величезних тарілках, полови6ну з яких вже своїм ніжним покриттям обійняла іржа, ніколи не було борщу, супу чи солянки. Інакше я не можу уявити якою повинна бути посудомийна машина,щоб мити ті страшні тарілки.
Ну фіг з ним. Якщо уявити що десь справді є тарілки для борщу розміром з наші великі супутникові, то які тоді у тих велетнів супутникові? А які виделки? Страшно уявити. Вони десь розміром з дерева для частоколу…
Їхні супутникові тарілки дуже важкі і дуже не зручні. Коли вони їх вмикають, то хвилі дуже фонять і глушать прийоми мобільних телефонів. В них не показують телевізори, а значить і тарілки не треба. Саме для них було і вигадане кабельне тв.
А ви прибулець?

Є в мене звичка вести щоденник подорожей. Веду я його кругом куди подорожую.
Написано буде все так, як у мене в щоденнику подорожі. Все так само.

25.06.08
Ручки в мене нема, тому писатиму простим олівцем. Ця подорож буде іншою. В ній не буде наркотиків, буде мало алкоголю. Їдемо вдвох на Трипільське коло.

19.30
Відправилися. З собою жодної краплі алкоголю. Є вода, дримба і сопілка. Цього нам вистачить для повноцінного відпочинку.
19.35.
Ми прогресуємо. У вагоні нема солдафонів і монахів, відмінно від інших подорожей. Є тьотя низького зросту та не нашенської зовнішності. Але це не рахується. Хоча вона може бути дємбєлєм або монахом. Хто зна…
20.00
Приємний дядько Віталій пригощає нас черешнею та абрикосами. Я йому поступився нижньою полицею. В нього нема в хребті якоїсь кістки…
21.30
Дуже приємна він людина. Теж музикант. Трубач. Приємно поспілкуватися, не дивлячись на його легенький перегарчик… Не часто в поїзді зустрічаєш людину, яка знає
Що таке стокато. Я грав на дримбі.Тепер всі думають що ми шамани якісь. Китаєць напроти нас часто виходить курити. Нервує мабуть і не витримує нашої української та гри на дримбі)))
22.15.
Не сказав би що хочу спати, але більше в поїзді нєфіг робити…

26.06.08
9.30.
Вивчаємо карту. Шукаємо місця розташування студій. Хочу заробляти музикою….
12.20.
Почалася пре суха фестивалю на майдані. Люди грають на бонгах. Відчуваю, що свято буде крутим…
18.30
Лавина мьюзік справила враження. Мунне дуже
Шукаючи студію знайшли поле централізованої шмалі на околиці Києва
22.00.
Заїбався. Дві студії взагалі не знайшли. Але юнівьорсал порвала просто. Але кругом кажуть одне й те ж: залиш диск, а ми передзвонимо… Чекатиму

27.06.08
11.30.
Хотіли прокинутися рано, але не вийшло. Черга на маршрутки кілометрова. Стоятимемо довго. Невже так багато людей хоче потрапити на трипільське коло?
13.30.
Відправилися. В цей час на Видубичах ще 150 людей.На Подолі менше. Дивіз дня: ноу алкоголе!!!
14.00
З нами їде американець. Морда така добра-добра, але він ніфіга не розуміє. Як же він там буде…
16.00

Намет поставили в лісі. Дещо далі ніж всі. Тут круті зриви. Вночі важко буде знайти дорогу…
17.00
Фест сука реально безалкогольний. Жратви крім мяса нема. Сміливі ми люди…
23.00.
Даха-браха зірвала дах. А ми 40 хвилин шукали в лісі намет.
04.00.
Дивилися фестиваль «Відкрита ніч». Копиці сіна розкидані організаторами були в тему. В них сплять якісь люди

28.06.08

10.20. В клумбах санаторію замість троянд висаджують мак. Мабуть для того, щоб лікувати людей.
11.30
В лісі вирішили почистити зуби. Кілометріва за 6 від намету. Люди які нас бачили, дивилися якось дивно…
14.00
Ходили на Дніпро. Йти дуже далеко, а вода холодна. Купив два літра пива в магазі за 5 км від намету. Більше туди не ходитиму
15.00
Познайомився з дідами-модолянами, грали там імпровізації. Брєд, але людям сподобалося.
17.00
Ливень. Аня спить. Я граю на дудці біля намету. Тут ще причепилися троє людей з бонгами…
00.00
ОСІМІРА просто порвали. Такого фольку я в житті не чув. Фест на тверду 5-ку, але все є не Шешори:)

Я чую мелодію. Це можна порівняти з мелодією, яка грає з радіо, котре стоїть на кухні, а ти спиш у спальні, вкритий з головою подушкою, ще й ковдрою зверху. І ти просинаєшся, відкидаєш ковдру (мелодію цю чути вже краще, але не можна розібрати що це грає, і яка це хвиля), ти дістаєш голову з під подушки, наче страус із піску (з просоння чути погано і незрозуміло, але краще), встаєш на ноги, вже чується все чітко (але незрозуміло, бо треба подолати відстань довжиною у залу і спальню, щоб зайти на кухню), і ти йдеш. Грає якась хуйня. Тільки хуйня так може грати, бо бісить тебе. Особливо бісить зранку. Ти йдеш на кухню, і одним рухом висмикуєш виделку з мережі і кляте радіо затикається. І ти тут розумієш, що ось саме тепер, коли навколо тиша і навіть ненависне радіо заткнулося, що ось це і є найщиріша радіостанція, яку можна слухати днями-роками-віками. І тут ти розумієш, що не те радіо назвали «Радіо-Свобода»…
І от. Я чую цю мелодію. І вона стає ближчою. Коли я заткну всі радіо в голові і взнаю як насправді вєщає їбуча «Свобода»?

Наші дні повинні бути схожі на костюми. Ну я так придумав, правда не вигадав ще механізм втілення цього чуда. А чого б і ні? Було б класно.
Те, що я вдягаю, у 90 відсотках залежить від мене. Тільки я вирішую в якиз ходах йти: синіх чи зелених, тільки я вирішую яку футболку якого кольору наперти. Якщо я хочу йти в червоній, я піду. Хай вона тхнутиме вихідними шашликами, димом, запахом каптьорки… я її одягну.
Іноді буває, що все брудне і не хочеться його одягати тільки з цієї причини. Речі відправляють в пральну машину, а я напираю на себе туфлі і сорочку. Але завтра я піду в тому в чому хочу ходити. Речі бувають моральними. Моральними класно чи моральними галімо. Морально гілімі речі іноді треба одягати. Щоб розрядити обстановку і морально класні речі було потім приємніше одягти.
Так має бути і з днями. Я не хочу одягати галі мий день і не одягаю його. Коли всі класні і круті дні треба буде попрати, я одягну галі мий і не виходитиму з дому, щоб мене ніхто не бачив.
Залишилося втілити задум в життя.

Останнім часом я мало знаходив такого чтива, щоб мене проперло. Ну такого короткого, обезбашеного... цікавого зрештою. Ось знайшов. Написано дуже крто:

мій дим злітає в небо
...скільки їх там ще лишилось?... дві, чотири, шість, вісім, десять… півпачки ще. добре. а от і запальничка. клац, затяжка — так. нарешті. я бажаю вдихати дим… по-віль-но… читаю на пачці: "куріння призводить до серцево-судинних захворювань та раку легенів".
затягуюсь сильніше…
мені цікавий не результат, а процес. що до чого призводить мені по цимбалах. будь-що може призвести до серцево-судинного захворювання. що завгодно може призвести до раку легенів.
на великому проміжку часу шанси на виживання кожного з нас близькі до нуля ((с) Чак Паланік: "Бійцівський клуб"). і що більший проміжок, то менше шансів — на всіх не вистачить! та вся штука в тому, що попит на шанси ду-у-уже слабенький…
ще затяжка…
от і все — так швидко скінчилась… хочу ще одну.
клац, затяжка — супер…
вдих, видих…
здається відчуваю присмак мигдалю... казна-що — звідки йому тут взятись? цей дим смачніший за мигдаль. значно смачніший…
вдих, видих…
а ще він має якийсь трохи фіолетовий відтінок. такий — ледь вловимий фіолетовий відтінок. і від цього дим ще прекрасніший… п’янкіший… жаданіший…
"NO SMOKING" означає — "ніяких смокінгів!", і тільки...
затягуюсь сильніше…
обережно — я свідомо наближатиму серцево-судинні захворювання та рак легенів!
читаю: "захистіть дітей: не дозволяйте їм дихати вашим димом".
не дозволяйте їм дихати! нізащо не дозволяйте вашим дітям дихати, якщо хочете їх вберегти. якщо бажаєте їм добра — навіть не народжуйте їх! а якщо вже народили — захистіть! не дозволяйте дихати, забороніть бачити, відмовте слухати, відбийте бажання відчувати…
затягуюсь так довго, що відчуваю, як гарячий дим пече горлянку. потім повільно видихаю. навіть не видихаю, а просто розтуляю рота, щоб дим виходив сам. там написано: "… вашим димом", тож він — мій. значить я робитиму з ним те, що я захочу. у моїй власності тепер тисячі кубометрів МОГО диму!
тож я не видихаю, а просто розтуляю рота, щоб мій дим виходив сам. я підіймаю очі і дивлюся на те, як мій дим злітає в небо…
гашу недопалок і підкурюю ще одну… клац, затяжка — та-а-ак…
обережно — я свідомо дозволятиму дітям дихати моїм димом!
читаю: "куріння викликає імпотенцію".
чудово! ще раз буцнемо імпотентів! люди, їм і без ваших копняків хєрово!… а чийсь "маленький друг", напевно, склеїв ласти і не від куріння. тим має бути найгірше. бо ж нема таких зручних пояснень.
треба зібрати усіх імпотентів. тих хто від куріння направо, інших — наліво. потім дати команду першим зловтішатися з других… казна-що…
вдих, видих…
вони ж і на жіночі сигарети ліплять цю дурню... "жіноча імпотенція" — це, мабуть, щось таке, що існує в жіночій голові. коли "не стоїть" мозок… типу, секс перестає вставляти. а, дідько із ним. кінчати можна і від перегляду фігурного катання по УТ-1…
підкурю наступну… клац, затяжка — те, що треба.
обережно — я свідомо наближатиму імпотенцію!
читаю: "куріння під час вагітності шкодить вашій дитині".
останній раз я досить довго був вагітний однією не дуже розумною ідеєю, а запліднив мене нею якийсь фільм про самогубців. один з тих, що ведуть тебе за руку, а потім зненацька кидають на роздоріжжі… що хочеш, те і роби.
ще затяжка…
такі нав’язливі ідеї, як правило, до добра не ведуть, тож краще таких дітей не народжувати. таке вагіття треба обривати. тож спасіння приносить лише аборт. тож…
затягуюсь сильніше…
обережно — я свідомо шкодитиму своїй дитині під час вагітності!
читаю: "тютюновий дим шкодить здоров’ю тих, хто вас оточує".
оточіть себе покидьками!... і смаліть по блоку в день!... хай начуваються — тварюки!...
затягуюсь сильніше…
чого б це нам — самозакоханим егоїстичним сукам — раптом засвербіло за чиєсь дорогоцінне здоров’я?... нам навіть на власне насрати!
затяжка…
обережно — я свідомо шкодитиму здоров’ю тих, хто мене оточує!
читаю: "курці помирають рано".
так-так! курці — рано, алкоголіки — в обід, а наркомани — увечері! кожному свій час… казна-що…
затяжка…
люди постійно збираються самовдосконалюватись, натомість — прагнуть самознищення… повільного чи швидкого — справа смаку…
затягуюсь сильніше…
помирати молодим приємно, якщо впевнений, що вже встиг ВСЕ. або якщо боїшся старості. справжній порятунок для схиблених на власній вроді і нажаханих старецькою потворністю нарцисів. швидше, скоріше в могилу! не чекай доки помре твоя краса!... казна-що…
наступна. клац, затяжка — гррррррр!
кудись подівся мигдалевий присмак. з’явилася якась нестерпна гіркота. і запах. якийсь новий гидкий запах. щось дуже знайоме…
вдих, видих, вдих…
ну звісно — запах паленого пір’я! від нього починає нудити…
вдих, видих, вдих, видих, вдих…
чому на пачках не пишусь чогось дійсно корисного? наприклад: "запах паленого пір’я, що постійно вас супроводжує свідчить про рак мозку". типу: розслабтеся і нікуди не поспішайте… казна-що…
ще затяжка…
обережно — я свідомо помиратиму рано!
коли тебе переконують в жахливій невідворотності, то єдине, чого хочеться — бігти їй на зустріч з усіх сил. і вже СВІДОМО і навмисно наближати серцево-судинні захворювання, рак легенів та імпотенцію, дозволяти дітям дихати СВОЇМ димом, шкодити здоров’ю оточуючих та дитині під час вагітності. єдине, чого хочеться — помирати рано…
єдине бажання — повільно вдихати дим і видихати, уважно слідкуючи за тим, як він злітає в небо…
клац, затяжка — ка-а-айф...
http://tripak.hiblogger.net/46110.html#cmnt_582615

Вітаю зі святом всіх моїх колег (зараз і в минулому) ЖУРНАЛІСТІВ. Побільше заказух (бо заказухи приносять бабоси), побільше рекламних матеріалів (хоч їх і не цікаво читати, але за них платять бабулєси), побільше відряджень (добові бабкі зайвими не будуть), і побільше премій (пояснювати чому треба зелені фоанкліни не треба?). Зі СВЯТОМ!!!

http://files.realmusic.ru/files/364/473364.mp3
http://dump.ru/file_catalog/383745.aspx

Дві однакові ссилки на трек фіналу. Доречі, я знову у фіналі україномовного реп-батлу. Тільки цього разу якось бажання не було. Все проходило монотонно і вяло. Вирішив експерементувати. В мене вийшов реповий трек без репу((( взяв шматок пісні Перкалаби, шматок ПапаРочі, хуйнув туди речетативу. Доречі, на форумі реперів зразу чесно зізнався, шо мінус взятий в користування і мені соромно перед ПапаРочами і Перкалабою. АЛЕ!!! Після той хуйні вже пару людей в мене просять альбоми Перкалабів. Цікаво... Сподіваюся, хлопці не образяться, тим більше це був просто незвичайний кавер)))))
***
Тепер про музику. Заглибився в неї трошки. Замість того, шоб купити гітару, вирішив купити нормальну блок-флейту. Готуємо пісеньку з рок-гуртом. Вдома продовжую різати кубінські семпли))) мутить на них біт. Але от одна проблєма. Ніяк не можу позбавитися від того глибокого хвілософського змісту в текстах. Виходить або стьоб... але теж філософський, або глибинно-змістові тексти. Доречі, та музика на флейті, яку я творю, теж виходить в мене якась містична. Мабуть питання в мені...

Ну от, три концерти за три дні пройшли і… стало сумно. Відчуваю легку, але приємну втому, відчуваю творче піднесення і трошки суму, в голові крутяться творчі плани і проекти пісень, з’явилося бажання (тобто воно і раніше було, але зараз воно вилазить з серця, душі і мозку))) ) навчитися грати на гітарі. Не в муз школі, сам, потрошку… так цікавіше. Так немає того бар’єру, що я щось роблю не так як треба. Зрештою я не так як треба граю на дримбі і сопілці, і мені це не заважає.

9 травня. Веселе.
Дякую хлопцям, що запросили мене виступати. Було цікаво. Особливо цікаво було побачити, як змінилося моє смт, де я прожив 8 років… Сподіваюся ще приїду…

10 травня. Артобус.
Був дуже здивований. Здивований тим, що молодь, що там збирається, дійсно прийшла слухати музику, і якщо це «інша», «не їхня» музика, вони все одно її слухають. Тих, кому це не подобається, я можу зрозуміти. Зрештою якщо я йду на рок-концерт, я аж ніяк не розраховую побачити там реп-виконавця))) Хоча поганих відгуків не було. Тобто вислови типу «мені особисто не сподобалося…» я сприймав адекватно. Тих людей я розумію. І для них теж старався. Дякую організаторам за організацію. Такі штукі, як Артобус потрібні, без них культурне життя деградує і спить. Всі хто там виступає варті уваги, адже ті люди і творять культуру. Кожен по-своєму, але мета в них одна… Щире «ДЯКУЮ».

11 травня. Алея слави. «Людям потрібні люди».
За весь мій час це чи не найважчий виступ. З однієї причини – на тих дітей справді важко дивитися і дуже приємно знати, що хоча б на 10 хвилин їх очі стали веселішими. Треба пам’ятати, що неважливо які, важливо що люди. Ось.

Окремим постскриптумом хочу згадати посиденьки біля плотини… і гру в показуху. А ну і ще крилатий вислів Фантомаса «П**ДА РУЛЮ» ))))


Мабуть все. З нетерпінням чекаю наступних виступів. Фоти будуть пізніше…

Ну от, можна і так сказати, – збулася мєчта ідіота… Мріяв і мрію виступати. Але що далі, то більше я уявляю, що це не мрія, а мета. І ця мета близька, як ніколи. І я до неї йду. Так до чого це я… а, ну да. От мій графік виступів на найближчі три дні:

9 травня – виступ у смт Веселе*. 18.00 – центральна площа.
10 травня – виступ на автобусі. Запоріжжя. 20.00 – БК Енергетиків.
11 травня – виступ на Алеї слави в підтримку дітей з обмеженими можливостями. 14.00 – Алея слави.

Запрошую всіх друзів, прийти в будь-якому стані, і затусіть))) Артобус обіцяє бути цікавим… +, я ніколи не виступав на брокерських тусовках;)
*
Доречі, іноді в невеличких містах виступати набагато цікавіше, ніж у великих. Там люди якось по іншому реагують, а нерідко тих людей збирається набагато більше, і реагують вони набагато тепліше. А Веселе – то для мене майже рідні краї. Я там прожив 8 років. Сподіваюся, прийом буде теплим.

Ось частина відео з благодійного фесту з Дніпра. Нагадую, всі гроші було передано дитбудинку з ВІЛ-інфікованими дітьми Дніпропетровська.

1 пісня - лише для Тебе...
2 пісня - зі збірки "Квазар - Музыка, Стволы и розы"

Я довго чекав цей фест. Відбудеться від 2 травня. Подивитися, скажу чесно, є на що!
Ось програма:

( Read more... )

Я трошки уявляю приблизно що таке теорія вірогідності і не вірю в казки, але!!!

З мене пляшка пива тому, хто мені пояснить як оце все працює:
http://www.ugbereg.ru/magic.html

Сьогодні взнав точну дату проведення Шешор.
Цього року вони відбудуться з 12 по 14 липня в Воробіївці (знову) Вінницької області.
Це означає, що до найкрутішого дійства залишилося три місяці і ще трошки. Квитки купувати рано))) але вже не терпиться знову побувати на планеті під назвою ШЕШОРИ.

Хлопці поїхали сьогодні. Я їду завтра, бо сьогодні планую ще трошки попрацювати і здати залік. Власне куди ми їдемо...

в Дніпропетровську область, місто Тернівка.
Дімон, а разом з ним і ми, виступили організатиорами благодійного концерту. За підтримки павлоградського та тернівського мерів, плюс дніпропетровська міськрада та благодійний фонд турбота, ми даємо концерт. Всі гроші підуть на потреби дитбудинку з ВІЛ-інфікованими дітьми.

Ви можете сказати, що цим дітям вже не допомогти, ви можете сказати, що краще б ми допомогли тим, хто житиме, ви можете сказати, що ми займаємося не тим що треба і краще було б просто зробити концерт і заробити собі на пиво... Але доки всі щось кажуть, ми вирішили не казати, а робити.
Нашу ініціативу (мою, і Дабл Ди, але першочергово Діми з гурту Дабл Ди) підтримали кілька запорізьких груп (Норматив, Вне Валюты, Персоны Грато) а також відомий харківський МС - МС Принцип. Особливо мене здивувало те, що до благодійного концерту долучилися хлопці з Москви - Фургон та його друзі (варто сказати, що це не останні виконавці в столиці РФ). Всі виконавці виступають БЕЗКОШТОВНО, а всі гроші, зароблені від продажу дисків, теж підуть на благодійність.

Жаль тільки, що подібних ініціатив дуже мало. Але навіть вони є. Якщо вам байдужа доля ВІЛ-інфікованих дітей - ви можете нічого не робити, а наш вчинок коментувати як якийсь невдалий піар-привід. Але з іншого боку, кожен може допомогти дітям. Допомогти, хоча б, краще прожити той відрізок часу, який їм відведено.

От, можете глянуть мій фрістайл (російською, щоб зал зрозумів) проти неодноразового чемпіона - Зіга. А я у фіналах на фрістайлі новенький)))

Я давно цікавлюся музикою. Навіть дуже давно. Порівняно давно для того, щоб трішки розбиратися в тій музиці, яка мене цікавить. Я можу бачити тут музичну моду і різні там тенденції.

Так, коли я тільки почав цікавитися музикою, я був впевнений, що крім репу нічого іншого слухати неможливо. Для миене існували Бед Бі, Емілем і… можливо Каста. Все.
Пізніше моя зацікавленість до музики впала. А реп мене навіть почав нервувати. Тоді я не міг пояснити чому це так, а головне – чому попри те, що він мене нервував, я продовжував його робити. Продовжую і досі. Тепер я можу все це пояснити, а також те, чому мене більше зараз впирає етніка.

Етнікою я почав цікавитися роки 4 тому, можливо більше. Причому не чистою, а мішаною. Ну там Етно-рок, Етно-ска, Етно-грандж… І всі ті гурти, які я бачив, виглядали не модно, зате дуже живо на сцені. І під них люди стрибали і відривалися. І відривалися не тому що це модно, а тому, що це немодно. Ну якось так. А я продовжував робити реп.

Потім я спілкувався з деякими музикантами…І всі вони були захоплені УКРАЇНСЬКОЮ музикою.

І тоді я зрозумів. Що музика стала просто модною. Наприклад (говорю суто про реп) музиканти почали в кожну пісню додавати клепи, бо це модно.
Натхненні успіхом СТ1Ма, всі почали робити баловий реп. Виокремити з загальної маси можна п»ять груп максимум. На фестах стало нецікаво. Всі дуже схожі, а ряд їх тем завершується як правило набором пісень про
А) толок
Б) тачки
В) бабло
Г) машини
Д) алкоголь і наркоту
Це все.

Багато хто відкрив для себе саундклік. Після цього відпала необхідність вигадувати мелодії. Можна нагло красти мінуси з Інтернету, а теми для пісень… «я зи бест оф зи бест оф зи бест». Цим все обмежується.
Через це реп стає не цікавим.
Намагаючись бути схожими на американських аренбішників, ми стали несхожі на себе.

ВоваЗіЛьвова… може й є якісь пісні… але це не наше якесь… це фальшиве… принаймні мені так здається…
Потап і НьюСкул… не хочеться навіть говорити…
А з розкручених це все.
Якщо ми так і продовжимо бути намагатися модними, реп-музика, як мистецтво, згніє з середини. А жаль…

Були на студії. З радістю повідомляю, що Дімон на горе сусідам вивчив барабани. Згадав гітарку. Дудка моя в той вечір залишилася, нажаль, дома.
Гурт "Дабл Ді":

Я знову це відчув. Після довгої перерви. Зима закінчилася. І тепер в мене є змога відчувати це частіше. Знову сцена, знову мікрофон, знову люди які підтримують, знову ті, яким подобаються пісні і ті, хто від них плюється. Перший фест у цьому році пройшов. Пройшов на УРА!
РЕП-практикум у БК Орбіта відбувся минулими вихідними.
Слід відзначити, що за час зимової сплячки з’явилося багато нових виконавців. Є кілька й перспективних які, до речі, вперше виступали на нормальній сцені. До таких гуртів належать і ВНЕ ВАЛЮТЫ. Нормально. Старання Дімона та гостра наша критика даром не минула)))
Я
В принципі задоволений. Люди вже більше звикли до українського репу, хтось навіть знімав на камеру, кілька людей на телефони. Приємно. На зупинці мені відреспектив Мелітополь. Купа запитань від них. Хлопці були, здається здивовані, що український реп робить людина, яка не є репером за натурою. Дивилися дивно, коли сказав що слухаю Перкалабу, Гайдамаків і Тостер.
Дабл Ди
Хлопці порадували. Радує що з Московії повернувся Дімка. Дві нові піснеі з майбутнього мікстейпу. Досвід дається взнаки, якщо у когось і заїкалися мікрофони, то Демони довели, що справа не в апаратурі, а у виконавцях. Вітаю Дімона (разом з ним і себе) з виходом у фінал фрістайлу. І благополучним вильотом з нього)))

І в черговий раз хочу привітати Табл. Ді з відкриттям студії Табл. Ді рекордз. Вовка красафчік. Такий студняк замутити…

Наступний фест буде 15-го у центрі молоді, в актовій залі, в якій зробили нехилий ремонт. Вже чекаю. Там і побачимося…

Коли я закінчував школу, свій перший іспит я ще здавав на совість. Тобто не все вчив, проте на всі питання писав шпори. В дев’ятому класі я прочитав всі білети і в мене були шпори на всі питання написані від руки! В одинадцятому класі в мене були майже всі шпори написані вночі від руки, крім того, я половину білетів знав, бо вчив. На першому і другому курсі універу я писав від руки менше, вчив значно меншими об’ємами, бо в мене не було часу. От не знаю чому, але часу не було. На четвертому курсі в мене не було шпор і знань з предмету. Була книжка і шпори інших людей. Приємно знати щор хтось ще на стільки олдскульний, що досі пише шпори від руки.
Нещодавно я здавав іспит з мого улюбленого предмету – українська література. І в мене не те що нічого не було, навіть якщо я скажу «в мене ніхуя не було» це буде значно більше. В мене були:
1.Рюкзак
2.Квитанція з банку про те, що я забашляв за невчасну здачу іспиту
3.Книжка (доречі, я жахливо провтикав, взявши книжку з описом зовсім іншого періоду літератури, що підкреслює мою маргінальну і нев’єбєнну підготовку до здачі).
Списувати було важко. Головна причина важкості – відсутність джерела з якого можна списати. Вихід був один – писати незрозумілим почерком. Причому мій почерк трошки гірше виглядає, ніж коли курка пише лапою по навозу. Хто бачив – знає. І от, я свій напівлатино-напівлікарський почерк з елементами етносуржика використовував протягом шести листків. Написав все. Все про Жадана.
Література ХХ, початку ХІ ст.. в мене починається і закінчується письменниками, яких можна перелічити на двох руках. Коротше, я читаю тих, кого знаю (переконати мене може лише гуру в літературі – Кость Іссерт), тих, кого не знаю, якщо вони українці, не читатиму без рекомендації авторитетного джерела інформації і рекомендації.
Так от. Я написав, зайшов через годину на кафедру, а викладач мені й каже:
- Ну прочитала я твої відповіді (я до того часу вже вкрився потом, бо не очікував на відповідь, ще й на таку). Ну, - продовжує, - щось я мало прізвищ там побачила. Скажи мені хто входив до Бу-ба-бу?
Я мовчав. І це попри те, що ми колись спілкувалися з Юрком і він мені розказував про бу-ба-бу, а мені навіть в голову не прийшло сказати прізвище «Андрухович». Думаю, це через те, що мені було соромно. Це було єдине питання, на яке я знав відповідь. З сорому відповів так, як мені порадив розум, тобто «не знаю».
- Що таке «Червона Фіра»?
Я нічого не міг сказати, крім:
- Крута пісня «Братів Гадюкіних», яку чудово переспівала «Перкалаба».
- Йди, чотири, на п’ять трошки не тягнеш.
І от мене мучить питання. «Червона Фіра». Треба було розказати про укр. літ. об’єднання, чи про кар’єру гадів, чи просто про червону Фіру?
Хоча я й так задоволений оцінкою)))

Коли все набридає - це треба змінювати. Але я маю на увазі не дослівно ВСЕ, а оточення речей. Коли вдома ріже око стіл, який стоїть біля вікна, його треба переставити, якщо шафа почала давити на мозок, її треба пересунути, коли плакати на стіні починають нервувати, їх треба змінити. Але є речі, які ніколи не набридають, і дивитися на які завжди приємно.
Так, книжки, які мені подобається читати, стоять на центральній поличці у моїй шафі. І це, запевняю, не вплив світової практики промоутінгу чи мерчендайзингу. Це просто мені так подобається. Ну так, щоб всі бачили, що я читаю, чи що мені подобається. Але іноді мені не подобається як вони стоять. Ну тобто місце їхня подобається, а от черга, у якій стоять, ні. Нещодавно я зрозумів чому так.
Коли в рядок моїх улюблених книжок додається новий «солдат», то змінюється загальна картина. Так, після того, як на поличку додався Родріго Кортез з «Садівником», літературу Дереша довелося поміняти місцями з Карпою, а Іздрикового «Воцека» поставити перед Пєлєвіним. А коли зовсім недавно на поличці з’явилися «Реки» Гришковця, всі книжки Жадана довелося поставити в центрі, а його «Біг Мак» чомусь зайняв місце початку серії книжок. «Повернення придурків» Яценка випередила «Радость моего общества» Стіва Мартина.
І чому мої книжки хаотично змінюються, після додання нової на поличку я ніяк не можу зрозуміти…